Sun 06 29 2014

Last update 06:57:13 AM GMT

Back Публікації Статті Стратегічне сусідство

Стратегічне сусідство

20sene

Павло Сивокінь, «Главред», 09.03.11

В умовах зміни міжнародних відносин стосунки між Україною та Туреччиною можуть допомогти обом лідерам Чорноморського регіону.

За 20 років відносин між Україною та Туреччиною просування в південному напрямку співпраці для Києва було дуже нерівномірним. Анкару постійно називали своїм стратегічним партнером різні президенти та міністри.

Проте великої бази для постійної взаємодії так і не виробилося. За ці роки забагато традицій в двосторонній дипломатії між країнами формувалося під конкретний випадок. А об’єднання держав Чорного моря так і не стало дієвим гравцем на міжнародній арені. В ньому ще залишаються країни, які мають власні інтереси в регіоні і не прагнуть ними поступатися заради загального прогресу.

Проте економічні зв’язки крізь Чорне море залишаються досить міцними, аби країни розглядали одна одну як стратегічних партнерів. Туреччина одна з перших визнала незалежність України і завжди намагалася розвивати з нею добросусідські відносини. Адже від Києва вона отримувала промислові товари та ресурси, потрібні для переоснащення власної промисловості. До 2008 року товарообіг між країнами сягнув позначки $8 млрд.

Крім того, країни можуть нормально співпрацювати в стратегічній сфері, бо мають однакові євроінтеграційні, поки що нереалізовані, амбіції. Анкара і Київ стоять у довгій європейській черзі. Вже багато років вони декларують свої наміри приєднатися до ЄС. Проте Брюссель поки скептично ставиться до обох кандидатів. Тому Київ та Анкара вважають, що можуть посилити власну співпрацю, аби отримати більше підтримки на шляху до Європи.

Саме розвиток цих відносин та можливі виклики від нової світової системи для обох країн обговорювалися на міжнародній конференції «Двадцять років діалогу взаєморозуміння і взаємодії між незалежною Україною і Туреччиною», яка відбулася на початку березня в Києві.

Довга історія

Анкара одразу визнала незалежність України та налагодила з нею дипломатичні відносини. На думку першого посла Києва в Туреччині Ігоря Туринського, від початку відносини між країнами не мали потрібної бази. Проте вже невдовзі були вироблені потрібні документи, які істотно полегшили співробітництво.

За перший період відносин між країнами була створена Парламентська асамблея ОЧЕС, яка мала стати консультативним органом для цієї організації. На той час об’єднання чорноморських держав вважалося досить перспективним, адже всі вони мали спільну мету – створити зону стабільності в регіоні.

Проте в 1996 році зв’язки між країнами трохи послабилися. Зокрема через руйнівний землетрус в Ізміті. За словами Бекіра Гюная, доцента Стамбульського університету, на той час Анкара зосередилася на власних проблемах, які тільки посилилися після землетрусу, і не прагнула розвивати партнерські відносини зі своїми сусідами.

На той час Туреччина страждала від зростання зовнішнього боргу та неконтрольованої інфляції. Ліберальний уряд, який представляв кемаліські партії, втратив довіру виборців і проісламська ідеологія поступово поширилася країною. На початку ХХІ століття Туреччина стала більш активно просувати свої позиції в світі. Тоді в Анкарі зрозуміли, що ЄС поки не зможе їх прийняти, адже Союз мав досить проблем з новими країнами-членами зі Східної Європи. І взяти на себе відповідальність за нову потужну економіку з величезним ринком робочої сили було для нього занадто. Тому Туреччина звернула погляд на північ, крізь море, аби забезпечити собі стабільність в регіоні. Проте на той час Україна в політичному плані також була зосереджена на просуванні і європейські організації, тож на перший план у відносинах вийшла торгівля.

Експорт та імпорт

Під час свого візиту до Києва на початку 2011 року прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Таййіп Ердоган особливо наполягав на гарних економічних відносинах між двома країнами. За його словами, торгівельний об’єм між ними впав у 2009 році до $4 млрд,і тепер його треба активно піднімати до показника в $40 млрд за 10 наступних років.

Тоді голова уряду Туреччини дав зрозуміти, що його країна зацікавлена співпрацювати з Києвом в енергетичній сфері, хімії та металургії, а також у військовому комплексі.

За словами Віктора Яновського, першого віце-президента Торгово-промислової палати України, Туреччина зараз найбільше зацікавлена в експорті вугілля з України, бо воно відіграє важливу роль в енергетичній сфері Анкари. Крім того, турки з радістю будуть купувати продукцію металургії та сільського господарства. Адже багато експертів, які були присутні на міжнародній конференції в Києві, погодилися, що Анкара має найближчим часом перебудувати власне сільське виробництво і поки зацікавлена в поставках продуктів з України.

З Туреччини на південь везуть товари легкої промисловості, які і становлять переважну більшість експорту Анкари. Проте аналітики думають, що вже невдовзі цей сегмент ринку повністю завоює Китай, який має великі трудові ресурси і конкурувати з яким в багатьох сферах невдовзі стане невигідно. Тому Анкара планує вкласти більше ресурсів в сферу обслуговування, яка зараз займає 64% у структурі її ВВП. Туди входять і наукові розробки та консалтинг, і туристичний бізнес. В розвитку останнього їй можуть допомогти революції в арабському світі, бо потік туристів з Тунісу, Алжиру та Єгипту цього сезону може переорієнтуватися на Туреччину.

Нові виклики

Більшість експертів на міжнародній зустрічі в Києві погодилися, що обидві країни мають посилити співпрацю, аби протистояти новим викликам, які постають перед ними. По-перше, треба підвищити ефективність ОЧЕС, аби ця організація стала дієвою силою в регіоні, а не залишалася дорадчим органом при урядах країн. Для цього потрібно виробити єдину стратегію розвитку усього Чорного моря, як в економічній, так і в військовій сфері.

По-друге, потрібно визначити стратегічні напрямки співпраці між двома країнами. Зараз вони обидві прагнуть до Європи, проте невдовзі, можливо, притримають свої пориви щодо європейської інтеграції. Тому вони мають налагодити кращі контакти, аби отримати стрімкий розвиток відносин між країнами.

В цілому перетворення світу на більш конфліктну зону та посилення протистояння в регіонах, які до цього вважалися досить стабільними, призводить до формування більш тісних регіональних союзів. Адже активний процес глобалізації, коли блага могла отримати будь-яка країна, нарешті закінчився. Тепер, після світової економічної кризи, кожній державі доведеться боротися за нові контракти та прибутки. Зросте боротьба і за домінування в певних регіонах. І тут співпраця між Києвом та Анкарою могла б бути корисною обом державам.

http://ua.glavred.info/archive/2011/03/09/151613-8.html

Додати коментар


Захисний код
Оновити